Емоції не є чимось випадковим у людській природі. Це не рудимент, що має поступово зникнути з набору ознак притаманних homo sapiens. Емоції — це своєрідний місток між світом зовнішніх обʼєктів і внутрішнім універсумом людини. Вони є показовою властивістю нашої людськості. Невідʼємною і конституюючою окремішністю. Для феноменології питання емоційності є важливим. Без розуміння емоцій неможливо пізнати людську природу. Кожен момент нашого життя наповнений емоціям: негативними і позитивними, чіткими і незрозумілими, тривожними і піднесеними.
Феноменологія буде нашою головною зброєю для подолання складних рубежів нашого емоційного життя.
Що ж таке феноменологія?
В Стенфордській енциклопедії філософії ми знаходимо чітке визначення: «Феноменологія вивчає “феномени”: видимість речей або речі, як вони з’являються в нашому досвіді, або способи, якими ми переживаємо речі». Цей метод досліджує свідомий досвід, що його суб’єкт переживає від першої особи, підкреслюючи суб’єктивний аспект сприйняття. Це дає нам можливість не лише описувати об’єкти, але й зосереджуватись на тому, як вони впливають на наше внутрішнє життя.
Повернення інтересу до феноменології
Феноменологія була найпопулярнішою на теренах континентальної Європи у 20 столітті. Сьогодні вона знову привертає увагу науковців із різних галузей: філософії, психології, нейробіології. І ми також поділяємо цю цікавість, адже здобутки феноменологів дозволяють глибше аналізувати людські емоції.
Відразу варто почати саме з думок засновника цього напрямку — Едмунда Гусерля, який активно намагався розгадати структуру нашої свідомості, у якій емоції відіграють важливу роль у нашому сприйнятті світу. Гусерль був і залишається однією із знакових фігур у філософії. Завдяки йому змінився підхід до розуміння самої свідомості, його вчення стало фундаментом для виникнення багатьох філософських напрямків, а ідеї мають вплив навіть на когнітивні науки.
Для Гусерля емоції — це не просто реакції, а важливі оцінки, які надають об’єктам певну цінність. Його підхід до розуміння емоцій як оцінок має великий вплив на сучасні дискусії про людську афективність. (Deonna and Teroni 2012, 76).
Інтенційність
Перш за все треба згадати за основне поняття феноменології — інтенційність. Інтенційність — це спрямованість свідомості на обʼєкт. Можна уявити ліхтарик, який ми використовуємо для орієнтації в темному приміщенні. Наша свідомість завжди спрямована на обʼєкт: внутрішній чи зовнішній. Ми сприймаємо лише те, що попадає в це сяюче біло-жовтувате коло від нашого металевого помічника.
Об’єктивуючі та необ’єктивуючі акти
Але варто зауважити. Гусерль розрізняє клас обʼєктивуючих актів: акти презентації (обʼєкта) і судження (про обʼєкт). Вони є інтелектуальними актами, що утворюють когнітивну основу всіх подальших актів. До класу необʼєктивуючих актів він відносить емоції та волю, які, по своїй суті, не мають обʼєктивуючого звʼязку. В їх основі лежать саме первинні обʼєктивуючі акти — інтелектуальні акти. В цій всій складній грі слів є одна проста думка: поки ти не побачиш кота і не зрозумієш, що це кіт — помилуватися і погладити його ти його не захочеш, бо він, у кінцевому результаті, може виявитись каменем, що нагадує кота. Тому воля вже перебуває на найвищому рівні, можна її назвати інтенційним станом вищого порядку. Тут вже передбачається практична дія, але на цьому детально зупинятись не будемо.
Емоції як інтенційні стани
Основу зʼясували; тепер варто перейти до самих емоцій.
Емоції є інтенційними станами. Основу для емоцій забезпечують інтелектуальні акти, які «вихоплюють» обʼєкт із зовнішнього світу. Емоції ж наділяють цей обʼєкт цінністю, оцінюють (Wertnehmen) його. Що дозволяє зайняти певну позицію щодо «вихопленого» обʼєкта. Кіт сприймається як милий, а великий павук, що розмахує своїми хеліцерами направо і наліво, — як загрозливий. Тому Гусерль і вважає обʼєктами емоцій саме цінності, не перцепт, як у випадку із звичайним сприйняттям. Позитивну емоцію у нас викликає не книга як обʼєкт, а прекрасно оформлений томик «Енеїди» Котляревського (бо ми цінуємо його як витвір мистецтва?). Для німецького феноменолога емоції розглядаються як акти задоволення (Gefallen) і, відповідно, незадоволення (Missfallen). Тобто емоції — це про предикати: книга (яка?) цікава (задоволення) чи нудна (незадоволення).
Практичний аспект емоцій
Можна розглянути приклад з шоколадом. Ми купуємо шоколад, розпаковуємо його, не бачимо на ньому ніяких ознак несвіжості — усе це є первинним змістом сприйняття. Вже з першим шматочком ми займаємо певну позицію щодо цього обʼєкта, чому? Бо ми отримуємо задоволення від цієї шоколадки, або ж вона виявляється для нас занадто солодкою, гіркою або прісною. Тому і шоколадка набуває певного статусу: у випадку задоволення вона статус — приємної, у випадку гіркоти — неприємної. І вже з цією оцінкою шоколадка стає поганою чи хорошою. Тому сама шоколадка, взагалі, не сприймається як щось цінне. Жоден обʼєкт, сам по собі, не має цінності. Він лише обʼєкт. Саме емоції дають можливість сприйняти щось і надати певний ціннісний статус обʼєктові. На основі минулого досвіду ми вже заздалегідь оцінюємо обʼєкт і маємо певну позицію щодо нього.
Ми вже більш-менш розуміємо принцип виникнення емоцій. Але поза увагою ми залишаємо відчуття. Які за своєю суттю є просто пасивними переживаннями.
Важливо ще раз повторити лише одне. Гусерль вважає емоції інтенційними станами, направленими на щось (оцінка). Почуття (гнів, сором) і відчуття (біль, задоволення) позбавлені цієї властивості. Можна взяти як приклад — дощ. Ми сприймаємо його (первинне сприйняття), він може викликати у нас позитивну чи негативну емоцію, залежно від того де ми перебуваємо – на вулиці чи в теплій оселі. Якщо в оселі — позитивно оцінюємо, і відчуваємо комфорт, наприклад. І ми займаємо вже певну позицію по відношенню до цього феномену. Тут і є певна відмінність: емоція має інтенційний характер і є ментальним актом, а відчуття комфорту — це категорія первинного змісту сприйняття. Комфорт ми відчуваємо як приємне тепло в тілі. Емоція — це ж наше ставлення до інтенційного кореляту (ментального образу в голові).
Настрої
Але існує також і настрій, який є довготривалим емоційним станом, може впливати на те, як ми оцінюємо об’єкти. Якщо ми прогулюємося з коханою, то дощ для нас може стати приємним доповненням вечора. Якщо ж ми йдемо в понеділок рано на роботу, то дощ може стати винуватцем всіх наших життєвих проблем.
Але тут є один важливий момент: джерелом настрою є емоція. Навіть сидячі в приємному домашньому кріслі ми можемо згадати неприємну ситуацію, оцінити її негативно і відчути злість чи образу. Тут і зʼявдяється настрій. Настрій — це емоція, яка повністю узурпує нашу «територію афективності». І тоді будь-які емоції вже будуть розглядатись і оцінюватись через призму настрою: хороший настрій буде надавати подіям яскравого забарвлення, а поганий буде спонукати до «вихоплення» лише негативних аспектів з кожного явища.
Можна зробити висновок. Емоції, за ранніми Гусерлем, є інтенційними станами, що надають об’єктам цінність і впливають на наше ставлення до світу. Важливо розрізняти емоції, які є активними оцінками, та відчуття, що виникають пасивно. Настрій, в свою чергу, є емоційним фоном, що модифікує наші оцінки й впливає на загальне сприйняття дійсності.
