Чи стаємо ми дурнішими?
У 2024 році «гниття мозку» (brain rot) стало словом року за версією Oxford Languages. Останнє десятиліття дедалі частіше говорять про шкоду для когнітивних здібностей через надмірне користування технологіями. Йдеться, зокрема, про легкий доступ до інформації, який не потребує особливих зусиль для її засвоєння, а також про вплив соціальних мереж. Поява великих мовних моделей ще більше зменшила потребу зайвий раз напружувати мізки.
Чи помічаєте ви, що навіть короткий текст стає важко дочитати до кінця? Або що зосередитися на завданні вимагає більше зусиль, ніж раніше?
Це не лише суб’єктивне відчуття, адже ці тенденції фіксують і дослідження. В одному дослідженні активне користування ChatGPT призводило до гірших результатів за низкою показників у завданнях, які модель частково брала на себе. [5] Падають і загальні показники школярів. Останнє міжнародне дослідження освітніх результатів PISA зафіксувало найнижчі за всю історію дослідження середні результати з читання та математики, причому особливо сильно за останнє десятиліття просіло читання. [6] Схожа тенденція помітна й серед дорослих: у багатьох країнах навички читання за останнє десятиліття погіршуються або стагнують. [7]
Існує багато простих способів підтримувати розум у непоганій формі. Психологи радять цифровий детокс, тренування уваги та інші форми когнітивного фітнесу. Це корисно й допомагає створити кращі умови для роботи розуму.
Проте психологія та ментальний фітнес не пояснюють мислення як такого. Не пояснюють вони й того, яке мислення є правильним: як доходити до слушних висновків, аналізувати ідеї та відрізняти добрі аргументи від поганих. Можна мати треновані ноги, але не знати, куди варто бігти.
Проблема не лише в тому, що ми втрачаємо увагу чи когнітивну форму, а й у тому, що розучуємося бути господарями власного мислення.
Секрети мислення
Природою правильного мислення філософи цікавилися здавна. Особливого значення проблема правильного методу набула у філософії Нового часу. Видимим, хоча й опосередкованим, результатом цих пошуків стало постання сучасної науки. Її творці цілеспрямовано шукали метод, який дозволив би системно розв’язувати проблеми пізнання.
Одним із ключових натхненників цієї революції став Рене Декарт, ідея-фікс якого полягала в пошуку надійного механізму пізнання. Для цього французький філософ виробив власний спосіб наводити лад у голові: у тому, як ми будуємо судження, розв’язуємо проблеми та робимо висновки.
Дієвість своїх правил Декарт довів на практиці. Після освіти він здебільшого працював як самоук і досяг успіхів не лише у філософії, а й у математиці, оптиці, метеорології та фізіології.
Сьогодні його настанови теж можуть стати в пригоді тим, хто хоче впорядкувати власне мислення й навчитися міркувати послідовніше та структурніше.
Правила раціоналістичного клубу
Якби Рене Декарт був Тайлером Дерденом, він встановив би у своєму клубі чотири правила з «Дискурсій»: [1]
- Приймати за істину лише те, що є ясним і виразним.
- Ділити кожну проблему, наскільки це потрібно для розв’язання.
- Розпочинати мислення з найпростіших речей.
- Робити настільки повні переліки й перевірки, щоб нічого не пропустити.
Загалом правила спираються на віру в те, що світ має порядок, який можна розшифрувати. Світ постає наче велика мозаїка, де окремі елементи набувають сенсу через зв’язки між собою. Правила мають допомогти ці зв’язки простежити.
Перше правило стосується уважного ставлення до власних думок. Жодна неясна ідея не повинна непомітно поселитися в розумі. Якщо спробувати щось побудувати з нечітких понять, це згодом дасться взнаки. Скільки разів ми, приміром, вживаємо слова, значення яких до кінця не розуміємо, а потім через це створюємо плутанину? Або впевнені, що щось розуміємо, але губимося, щойно треба це пояснити?
Звідси зрозуміла роль сумніву. Він дозволяє перевіряти нечіткі ідеї та відкидати те, для чого ми не маємо достатніх підстав. У Декарта сумнів має допомогти знайти ті переконання, що витримують перевірку. [3] Це наче лупа, що компенсує короткозорість людського розуму.
Водночас не все можна одразу мислити чітко: ідеї бувають складними й переплетеними між собою. Тому друге правило пропонує розкладати комплексні питання на простіші — аж доки не матимемо справу з елементами, з якими вже можна працювати.
Третє правило вимагає розпочинати рух думки від простих речей, які ми ясно розуміємо, до складніших, яких поки не можемо збагнути. Так ми уникаємо зайвої неясності й послідовно рухаємося до шуканого результату.
Зрештою, після такого руху треба перевірити, чи нічого не загубилося дорогою. Для цього й потрібне четверте правило: пройти ланцюг міркування ще раз і переконатися, що всі важливі елементи враховано.
Увесь метод можна звести до чіткої фіксації ідей, правильного переходу від одних суджень до інших та їхнього структурування. Цей підхід легко уявити як створення мапи думок. Ми маємо знати, звідки взялася конкретна думка й куди вона веде. Так мислення розгортається наче на долоні, і ми можемо ним керувати.
Щоправда, інший геній тієї доби, Ляйбніц, іронізував, що через свою загальність такі правила нагадують алхімію: «Візьми що треба, скільки треба, зроби так, як треба, — і отримаєш, що потрібно». Щоб ця стратегія не скидалася на алхімію, варто придивитися до неї детальніше.
Ще більше правил для мапи думок
Недописаний ранній твір Декарта «Правила для керування розумом» містить розширену версію тих принципів, які згодом з’являться у «Дискурсії про метод». Він дозволяє побачити ці настанови вже як конкретні евристики для розв’язання задач. [2]
Повернімося до мапи думок. Спершу варто виділити її базові, ключові точки — щось достатньо просте, аби від цього можна було рухатися далі. Кожне питання має свою ієрархію релевантності: щось у ньому ключове, щось похідне або дотичне, а щось узагалі варто залишити за межами розгляду.
Потім починається сам рух думки. У Декарта він відбувається завдяки двом основним процедурам: інтуїції та дедукції. [2]
За допомогою інтуїції ми схоплюємо базовий елемент і вдивляємося в нього доти, доки чітко не зрозуміємо, із чим маємо справу. Йдеться про момент, коли щось постає настільки ясним і очевидним, що не залишає місця для сумніву. Це чітке інтелектуальне схоплення, а не враження чи «чуйка», як ми часто розуміємо інтуїцію в побуті. Наприклад, коли бачимо чотири яблука на одному дереві й два на іншому, то без додаткових міркувань розуміємо, де яблук більше.
Натомість за допомогою дедукції ми виводимо щось нове з тих очевидних речей, які щойно схопили. Вона дозволяє встановити зв’язок між ними. У випадку з яблунями можемо порахувати плоди й дійти висновку, що на одному дереві їх на два більше.
Декарту насамперед ішлося про розв’язання наукових проблем, проте його правила достатньо універсальні для ширшого застосування.
Скажімо, людина вирішує, який університет обрати. Замість того щоб одразу порівнювати все з усім, Декарт почав би з простих критеріїв: рівня викладання, середовища, можливостей поза навчанням. Кожен із них треба розглянути окремо й перевірити, на чому ґрунтується наша оцінка.
Коли ці елементи стають зрозумілими, їх можна складати разом. Яким буде студентське життя з огляду на рівень викладання, середовище, можливості для розвитку та інші важливі критерії? Цю процедуру варто провести систематично для кожного з розглянутих університетів, а потім порівняти результати.
Якщо критеріям можна надати числову оцінку — приміром, від 1 до 10, — це допоможе точніше їх порівняти. Тільки не треба створювати ілюзію точності там, де її немає.
Така техніка мислення вимагає практики. Ми й так часто рухаємося подібним шляхом, коли над чимось розмірковуємо, але нам бракує системності. Завдання полягає в тому, щоб навчитися впевнено переходити від одного судження до іншого й не квапитися з наступним кроком, доки попередній залишається сумнівним.
Особливо актуальним такий підхід стає під впливом сучасних технологій. Вони швидко дають відповідь майже на будь-який запит, тому виникає спокуса не розбирати її, а просто використати як готовий результат. Часто це зручно або необхідно, але варто не перетворюватися на пасажира чужого знання: інакше поступово втрачаємо здатність самостійно доходити до висновків.
Іти до світла розуму
Зрештою, самі правила — не трюк і не панацея. Значно цікавіше питання — чому одні міркування правильні, а інші ні. Правила допомагають розвивати здатність слушно міркувати, але не створюють її з нуля. У філософії Декарта метод поступово переходить у ширше питання про саму природу пізнання та підстави нашої певності.
Очевидність, про яку йшлося у випадку інтуїції, Декарт пов’язує з «природним світлом» розуму. Йдеться про здатність інтелекту схоплювати деякі речі настільки ясно й виразно, що вони постають перед нами як очевидні.
Однак для цього потрібна увага: ми легко втрачаємо ясність, коли поспішаємо, змішуємо різні речі або переходимо до висновку раніше, ніж достатньо розглянули його підстави.
У Декарта ця практика досягнення ясності набуває форми медитації. Вона дозволяє уважно розглядати сумніви, пов’язані з предметом, і випробовувати те, що постає перед нами як очевидне. У такому стані розум ніби очищується від зайвого шуму: ми, наче духи, відсторонено споглядаємо власні думки, аби знайти внутрішню певність і спертися на щось стійке.
Для Декарта в цій здатності було щось божественне, адже природне світло розуму дозволяє нам безпосередньо схоплювати істину. У певному сенсі правила просто допомагають розкрити й нагадати, на що здатен наш розум. Коли він налаштований на світло, самі методики вже не такі важливі.
Джерела
- Декарт, Р. (2020). Дискурсія про метод, щоби добре спрямовувати свою рацію й шукати істину в науках. У Метафізичні твори (В. Андрушко, А. Баумейстер, С. Гатальська, & О. Хома, пер.; О. Хома, ред.). Харків: Фоліо.
- Descartes, R. (1985). Rules for the direction of the mind. In The Philosophical Writings of Descartes: Vol. 1 (J. Cottingham, R. Stoothoff, & D. Murdoch, Trans.). Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511805042.004
- Broughton, J. (2002). Descartes’s Method of Doubt. Princeton University Press.
- Marion, J.-L. (1999). Cartesian Questions: Method and Metaphysics. University of Chicago Press.
- Kosmyna, N., Hauptmann, E., Yuan, Y. T., Situ, J., Liao, X.-H., Beresnitzky, A. V., Braunstein, I., & Maes, P. (2025). Your Brain on ChatGPT: Accumulation of Cognitive Debt when Using an AI Assistant for Essay Writing Task (arXiv:2506.08872). arXiv. https://doi.org/10.48550/arXiv.2506.08872
- OECD. (2026). PISA 2025 Results (Volume I): Future-Ready Students. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/73451bc5-en
- OECD. (2024). Do Adults Have the Skills They Need to Thrive in a Changing World?: Survey of Adult Skills 2023. OECD Skills Studies. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/b263dc5d-en
- Pethokoukis, J. (2025). Have we really passed peak brain power? American Enterprise Institute. https://www.aei.org/articles/have-we-really-passed-peak-brain-power/
